Вікторія та Поліна: фізично в Берні, а думками в Україні

/ Sladusha

Вікторія Біличенко та її донька Поліна вже більш-менш прижилися у Берні. Вони вчать німецьку мову, знають, де можна купити якісь речі і який автобус їде до вокзалу. Це є їхнє нове життя. Інше життя — це щоденний контакт із сім’єю у місті Миколаєві, неподалеку від Херсона, після чого вони буквально випромінюють занепокоєння та страх.

Вікторія готує їжу та одночасно розмовляє по телефону зі свекрухою. Коли та бачить мене по відеозв’язку, то зі сльозами на очах дякує за те, що я «удочерила» її невістку та онучку. Вона рада, що вони у безпеці. Життя у Миколаєві жахливе, каже вона. Повітряні тривоги лунають все частіше, бомбардувань стає дедалі більше. Вона теж хоче виїхати, але її чоловік проти.

З Андрієм, чоловіком та батьком, який залишився в Україні та є за професією артистом лялькового театру, вони також щоденно обмінюються інформацією, надсилають йому фотографії та відеоролики. Його життя зараз нелегке. Він лишився у квартирі в центрі міста, а коли звучить сигнал повітряної тривоги, то спускається до підвалу. Оскільки водогін у Миколаєві вже декілька тижнів не працює, йому доводиться кожні два-три дні їздити мотоциклом до автоцистерни, щоб запастися водою — це небезпечна справа.

Між двома світами

Вранці вертоліт з шумом кружляє над Берном. Його завдання: вивезти спиляні дерева, але Поліна лякається. У неї одразу спливають спогади про війну. Я не знаю точно, що відчуває у такому разі десятирічна дитина. Вона, звичайно, нудьгує за своїм батьком, за бабусями, за друзями, за своєю дитячою кімнатою. Поки ми не можемо нормально розмовляти одна з одною, на більше ніж «доброго ранку», «на добраніч» і «чи добре ти спала» ми не здатні. Мовний бар’єр ще існує, але скоро все має змінитися. Зараз Поліна ходить до школи і вона щойно відзначила свій 11-й день народження – цього разу не вдома, а в Берні.

Gaby Ochsenbein

Вікторія іноді розповідає про те, що відбувається в її рідній країні, вона дивиться відеозвернення президента Володимира Зеленського та Віталія Кіма, губернатора Миколаївської області, розповідає про кошмари, які її мучать, і про те, що побачивши страшні фотографії з Бучі, вона просто не могла стримати ридання. Я не ставлю надто багато запитань, коли виникає якась тема, я просто слухаю. Всьому свій час.

Вечорами Вікторія проводить багато часу за складанням пазлів: вона може годинами стояти на колінах на підлозі, сортувати та складати маленькі елементи великої головоломки. Зосереджена та розслаблена, вона навіть часом забуває поїсти. Вона щойно закінчила пазл з 1 000 елементів на тему «Альпійські забави» (Alpine Fun) – сир, альпійський горн, корови, гори – на це у неї пішло три вечори. А перед цим вона склала відомий сюжет Пікассо «Голуб миру».

Gaby Ochsenbein

Щоразу я питаю себе, що має відчувати людина, батьківщина якої просто день у день ​​перетворюється на руїни, рідне місто якої зазнає постійних бомбардувань, а мільйони співвітчизників стають біженцями по всьому світу. Вікторія та Поліна не знають, коли вони знову зможуть побачити своїх рідних, коли взагалі закінчиться весь цей кошмар. Самі вони зараз перебувають у Берні, за 2 500 км від рідного будинку, вчать німецьку мову, дитина ходить до школи. Але насправді вони хотіли б якнайшвидше повернутися додому, у звичне оточення, у своє життя, яке так різко змінилося того ранку 24 лютого. 

Туга за домівкою

Все, що я можу зробити, це запропонувати їм дах над головою, допомогти заповнити документи, готувати з ними час від часу на кухні та щось робити поза домом. Наскільки болючою та стресовою є вся ця ситуація, наскільки велика їхня туга за рідною хатиною, стало очевидним під час відвідування наприкінці квітня концерту Першого всеукраїнського молодіжного джазового бенду, що пройшов у рамках Бернського джазового фестивалю у Берні.

Gaby Ochsenbein

Спочатку молоді студенти з України грали класичний джаз та босса-нову, а наприкінці вони виконали три відомі українські пісні. Одна з них, як пояснив глядачам ведучий, називалася «Майже весна». «Зовні все цвіте, настає весна. Але вдома у нас – війна, а в наших серцях – зима». Бас-гітаристка судорожно охопила руками свій інструмент, у її очах стояли сльози, і вона була не єдина тоді в «розпатланих почуттях».