Війна проти України розколола швейцарський антивоєнний рух

Антивоєнна демонстрація в Берні 2 квітня 2022 року. Keystone / Peter Klaunzer

Звичайно, тут немає жодних сумнівів: головне бажання всіх пацифістських та антивоєнних рухів у Швейцарії зводиться до думки про мир для України. Але коли справа доходить до питання про «правильний» спосіб досягнення цього миру, то позиції активістів іноді розходяться і досить сильно.

«Швейцарський рух за мир» (Schweizerische Friedensbewegung, SFBЗовнішнє посилання) – досить маленька організація. Але, схоже, вона опинилася в ці дні в центрі дебатів про те, що насправді нині означає виступати за мир. На відміну від інших пацифістських рухів SFB агітує не лише проти постачання зброї Україні, а й проти санкцій щодо Росії, мовляв, це не наш шлях і неправильна дорога. «Велика кількість озброєнь не призводить до швидкої перемоги, все це лише продовжує страждання обох сторін», – висловлює свою думку секретар організації Тарек Ідрі (Tarek Idri). 

Санкції? Вони не є ефективним засобом досягнення миру. «Такі односторонні примусові заходи порушують міжнародне право і вони не сумісні з принципом нейтралітету. Малоймовірно, що тепер Швейцарія й надалі розглядатиметься Москвою як можливий посередник», – зазначає Тарек Ідрі. Крім того, і цю обставину він критикує насамперед, мовляв «санкції завжди сильніше б’ють по найбідніших і в цьому випадку це стосується не лише російського населення, а й людей у багатьох інших країнах».

Така позиція досить поширена у Швейцарії на сьогодні, хоча кількість нещадних опонентів цих поглядів у країні також загалом велика. «Однак ступінь згуртованості та мотивації всередині нашого руху впродовж останніх місяців явно зросла, – говорить Тарік Ідрі. – Кількість учасників руху, як і раніше, обчислюється лише кількома сотнями. Але бажання людей активно працювати на примирення сьогодні набагато помітніше аніж раніше».

«Кінцева мета для всіх нас – деескалація, – відзначає він. – Проте досягти цього можна лише за умови припинення вогню та проведення переговорів. Тяжке озброєння та санкції лише більше розпалять ситуацію. Мир і безпека в Європі можуть бути успішними лише з Росією, а не проти неї». А як же інші борці за мир у Швейцарії? Багато з них виступають саме за постачання важкого озброєння офіційному Києву. «Це для нас і є проблематично! Звичайно, ми хочемо продовжувати працювати разом і з цими організаціями, але таке ставлення до війни скоріше роз’єднує нас». 

Розкол на два табори

Насамперед тут йдеться про місцеве «Товариство за Швейцарію без армії» (GSoAЗовнішнє посилання). Його учасниками є близько 24 тис. активних членів та прибічників. На сьогодні – це найбільша антивоєнна та миротворча організація у Швейцарії, її лави поповнює насамперед молодь. На думку генерального секретаря GSoA Ані Гади (Anja Gada) той факт, що окремі групи членів цієї структури явно виступають за постачання озброєнь Україні, аж ніяк не суперечить загально заявленим цілям організації. 

«Всередині GSoA завжди існували різні фракції і зараз у нас є відмінні позиції з цього питання: одні відкидають збройне насильство в принципі, для інших – вирішальними є конкретні обставини, тобто у разі прямого нападу, а саме це і має місце в Україні зараз, вони визнають право жертви агресії на самооборону. У нашій роботі ми всю увагу зосереджуємо на профілактиці. Ми намагаємося, щоб насамперед у світі не було ескалації напруженості. Якщо ж конфлікт вже в розпалі, як у цій агресивній війні, то тоді виникає зовсім інша ситуація». 

Загалом для GSoA очевидно: Швейцарія правильно робить, що підтримує західні санкції проти Росії. «Дипломатичні переговори є цінними і важливими факторами, але Швейцарія не повинна ховатися за своєю роллю посередника. Нічого не роблячи, ти теж порушуєш принцип нейтралітету. Будучи світовим центром торгівлі сировинними товарами і надання фінансових послуг, Швейцарія має набагато рішучіше виступати за пошук і арешт коштів російських олігархів, які потрапили під санкції. Берн часто перекладає свою відповідальність на кантони. Але кошти олігархів і фінансують нинішню війну. Це найбільший і найважливіший важіль, який має Швейцарія, і вона має задіяти його, якщо і справді хоче сприяти миру в Україні».

Водночас Аня Гада критикує правоцентристські бюргерські партії Швейцарії за спроби використати зрозумілий страх, що виникає у швейцарському населенні у зв’язку з війною, як аргумент на користь, наприклад, переозброєння Швейцарії. Йдеться в цьому випадку, звичайно, про придбання новітніх винищувачів F-35 для потреб швейцарських ВПС. «Риторика Федеральної ради (Кабміну країни) помітно змінилася під час цієї війни. Ці винищувачі створюють помилкову ілюзію безпеки, тоді як агресивна війна Росії проти України жодним чином не змінила ситуацію з національною безпекою Швейцарії. Якщо російські війська раптом зайдуть на територію країн НАТО, це відразу призведе до світової ядерної війни. І тоді навіть три десятки новітніх винищувачів не принесуть нам жодної особливої користі». 

Що думає «кліматична молодь про війну»

Ще залишається рух Fridays for Future. Це так звані «кліматичні страйкарі», які за часів пандемії якось зникли з поля суспільного зору. «Між тим кліматична криза нікуди не зникла», – впевнено стверджує Сірілл Германн (Cyrill Hermann), головний піарник «страйкарів». Мовляв, у сюжетах на ТБ або в пресі, зрештою завжди йдеться про глобальне потепління. Питання перспектив розвитку енергетичної галузі, за його словами, відіграє тут дуже важливу роль, безпосередньо як і в межах поточної воєнної кризи.

Зрозуміло, йдеться про постачання російського природного газу. «Війна підтверджує, що ми перебуваємо на правильній стороні історії і наше прагнення прискорити перехід суспільства до відновлюваних джерел енергії є досить важливим внеском у загальну миротворчість, тоді як мінеральне паливо радше призводить до протилежного. Звичайно, сьогодні кліматичні страйки та інші акції вже не знаходять такого відгуку у ЗМІ, як це було до війни та пандемії. Але відповідні структури на місцях і досі є платформою для діалогу. Це те місце, де люди отримують можливість говорити з іншими людьми, і в результаті багато хто вирішує активніше включатися в боротьбу за клімат».

Кліматичний страйк у лютому 2019 року в Женеві. Війна проти України та пандемія відтіснили кліматичну молодь на узбіччя громадської уваги. Stephan Torre

«Ми особливо раді, що до наших регіональних груп зараз приєднуються і українські активісти-біженці», – підкреслює Сірілл Герман. Проте, природно постає питання про те, наскільки доцільними є ще всі ці страйки і наскільки вони сьогодні відіграють роль ефективного рупора і каналу поширення занепокоєнь, що хвилюють членів руху? Можливо, слід більш активно використовувати інструмент громадянської непокори, аби привернути додаткову увагу до драматизму ситуації в галузі клімату? 

Адже нещодавно така акція вже проходила якраз на площі перед парламентом країни в Берні? За оцінками С. Германа, рух «Кліматичний страйк» налічує зараз по всій країні кілька тисяч активістів, які регулярно беруть участь у різноманітних масових зборах та інших заходах. З його точки зору той факт, що нині кількість активних членів руху значно скоротилася порівняно з тим, що було ще два чи три роки тому, має певною мірою навіть позитивний характер. «Багато активістів були досить активні на початку і зараз вони просто «перегоріли». Тому деякі з них вирішили зменшити оберти. І це навіть добре, бо говорить про їхнє відповідальне ставлення до себе та власного здоров’я».