Голова МКЧХ Петер Маурер: «Моя посада має вплив — саме це найважливіше»
Президентство Петера Маурера (Peter Maurer) в Міжнародному комітеті Червоного Хреста (МКЧХ) було відзначене багатьма міжнародними кризами: війнами в Сирії, Афганістані та Україні, переслідуванням меншин рохінджа в М'янмі. В інтерв'ю швейцарському телеканалу SRF Петер Маурер підводить підсумки десяти років свого президенства: у вересні 2022 року він залишає посаду в МКЧХ.
Під керівництвом Петера Маурера як голови Міжнародного комітету Червоного Хреста знаходиться близько 20 тисяч співробітників, які працюють в більш ніж ста країнах світу. Пріоритетними країнами та регіонами для МКЧХ є Афганістан, Ефіопія, Ємен, Сирія, деякі країни регіону Сахель (Буркіна-Фасо, Мавританія, Малі, Нігер, Чад), а після 24 лютого 2022 року пріоритетом стала Україна.
Петер Маурер був обраний на посаду президента МКЧХ у жовтні 2011 року. До того часу він багато років працював дипломатом. З 2004 по 2010 рік займав посаду постійного представника Швейцарії при ООН в Нью-Йорку. З 2010 року – був головою політичного управління МЗС Швейцарії. Після свого виходу з МКЧХ наприкінці вересня 2022 року Петер Маурер буде очолювати Базельський інститут управління (Basel Institute on Governance), який займається питаннями протидії корупції та економічним злочинам у всьому світі.
Пан Маурер, які почуття переважають після десяти років на цій посаді?
Петер Маурер: Я відчуваю велике задоволення від того, що мені вдалося зробити. І я впевнений, що наразі настав момент, щоб піти. За цей час я познайомився з багатьма людьми і мав багато цікавих дискусій та перемовин. Отже, ностальгія також присутня. Загалом, озираючись назад, я думаю, що ми не пропустили жодного великого міжнародного конфлікту, і що для роботи МКЧХ це був позитивний період.
Ви стали іншою людиною, ніж десять років тому?
Я справді вважаю, що робота з конфліктами та переживання їх жахливих наслідків змінює людину, особливо якщо ви бачите це знову і знову і самі перебуваєте в центрі конфлікту. Що мене здивувало: в якийсь момент я зрозумів, що дещо легше пережити це самому, ніж постійно бачити фото чи відео в ЗМІ.
Коли ти сам їдеш в райони бойових дій і спілкуєшся з людьми, то весь цей жах набуває інших масштабів. Це залишається жахом, але ти можеш краще розуміти і аналізувати. Коли ти дивишся на фотографії, твій мозок божеволіє. Реальний жах менш вражаючий, ніж уявний жах.
Частиною вашої роботи є спілкування та перемовини з усіма сторонами того чи іншого конфлікту. Така неупередженість і рівновіддаленість неодноразово критикувалася. Як ви спілкуєтесь з людьми, причетними до порушень норм міжнародного права?
Перед усім ви повинні вислухати всі сторони. Ви повинні зрозуміти, які в них мотиви. А також, «як ми дійшли до такого життя»? Ви також повинні мати емпатію до кожної з ворогуючих сторін, навіть якщо це буває дуже важко. Якщо ви бачите у своєму співрозмовнику лише кривдника, ґвалтівника, терориста, то ви перебуваєте в полоні стигматизації, навішаних ярликів. Ви повинні вийти з цієї логіки, інакше не зможете бути надійним нейтральним посередником, який заслуговує на довіру.
Якщо ви поговорите з усіма сторонами та спробуєте досягти порозуміння, то у вас також з’являться ідеї щодо того, що може зробити кожна сторона, щоб знову почати діалог одна з одною. Але розуміння не означає вибачення. Важливо тримати це на увазі. Такий підхід не завжди сприймається, як ми неодноразово це бачили останнім часом: усі завжди вимагають від вас зайняти певну позицію і розуміють нейтралітет як відсутність сміливості. Але нейтральність — це саме той практичний принцип, який допомагає нам виконувати цю роботу.
Як у такій розмові визначити, що те, що ви говорите, справді сприймає ваш співрозмовник?
В цьому сенсі цікаві моменти, коли співрозмовник говорить щось незаплановане. Коли ви розумієте, що з’являється додатковий елемент відвертості або лунають заяви, яких не було в «питаннях для обговорення» чи у «брифінгу». Раптові емоційні реакції свідчать про те, що вам вдається змінити тон діалогу.
Це перші ознаки зміцнення довіри. Це також пов’язано з тим, що ви самі намагаєтеся бути відкритим, чесним та неупередженим. Це не означає, що я не говорю про порушення міжнародного гуманітарного права. Але я завжди намагаюся зробити це у вірному контексті. З часом ви починаєте інтуїтивно відчувати, як робити такі переломи в ситуації.
Де цьому можна навчитися? Навряд чи в дипломатичній школі…
Не випадково дипломатія – це і професія, і мистецтво. Оскільки це професія, ви можете навчитися певним речам. А інші речі виходять з інстинкту, інтуїції, сприйняття настроїв. Для цього потрібен досвід. Ви повинні вчитися – це шлях спроб та помилок. Треба вміти одразу відчувати, що, наприклад, ви неправильно сприйняли настрій, що склався під час перемовин. Цей процес був для мене найцікавішим за останні десять років, але й раніше, коли я був дипломатом, мене це завжди захоплювало. І це саме суть того, що ми намагаємося робити в МКЧХ.
У Вашій пам’яті, напевно, залишилися якісь перемовини чи консультації, в яких саме Ви змогли досягти вирішального прориву?
З усією скромністю скажу, що їх було чимало.
Чого ви змогли досягнути в березні 2022 року під час перемовин з Сергієм Лавровим, міністром закордонних справ Росії?
Давайте подивимось на роботу МКЧХ сьогодні в Україні: у червні ми сприяли першому обміну тілами загиблих бійців між двома ворогуючими сторонами. Ми відвідували в’язнів на підконтрольних Росії та Україні територіях. Завдяки контактам з російською та українською владою ми змогли розслідувати понад тисячу повідомлень про зниклих безвісти. Це скромні кроки, якщо дивитися на проблему в цілому. Але вони не могли би відбутися без діалогу та без бази довіри.
І все ж вас часто публічно засуджують за рукостискання з такими людьми, як Лавров, Асад чи Путін.
З цим треба жити. Як сприйматиме публіка – це не так важливо. Наша мета — змінити життя тих, хто постраждав, будь то військові чи цивільні. Доки ми маємо визнання та розуміння цих людей, і доки відповідні воюючі сторони визнають нашу легітимність, цього достатньо.
Я розумію, що люди хочуть стати на чийсь бік і зайняти конкретну позицію. Але це два різні погляди на світ. Протягом десяти років я був нейтральним посередником. Це не означає, що я не маю власних політичних поглядів, і що я не хотів би сформулювати свої думки більш чітко чи відверто. Але в даному випадку йдеться про конкретну посаду. Це моя робота. Досвід показує, що функція президента МКЧХ має вагомий вплив. Ось це – найголовніше.
Відповідно до стандартів JTI
Показати більше: Сертифікат за нормами JTI для порталу SWI swissinfo.ch
Огляд поточних дебатів із нашими журналістами можна знайти тут. Будь ласка, приєднуйтесь до нас!
Якщо ви хочете розпочати дискусію на тему, порушену в цій статті, або хочете повідомити про фактичні помилки, напишіть нам на russian@swissinfo.ch.