Зовнішня політика Швейцарії – кінець привілеїв?

Федеральний радник, голова МЗС Швейцарії Іньяціо Кассіс (ліворуч) та Богдан Ауреску, міністр закордонних справ Румунії, під час офіційного візиту до Швейцарії у вересні 2021 року. Keystone / Peter Schneider

Протягом багатьох років під прикриттям політики нейтралітету Швейцарія могла бути «суворою і справедливою» (суворою до інших, справедливою до себе), непомітно та поступово нарощуючи свій національний добробут, лавіруючи між цінностями та профітом. Російська агресія стала, як у тому фільмі, «перевіркою для всіх». Швидше за все, йти старим курсом країні буде набагато складніше, ніж раніше. 

Швейцарський нейтралітет є міцною складовою іміджу Швейцарії за кордоном. Але що це таке? Чітко пояснити, в чому власне полягає «нейтралітет», ніхто не може, навіть у самій Швейцарії, що, з іншого боку, було свідомим підходом: чим туманнішою була дефініція нейтралітету, тим більший простір для маневру мала країна на міжнародній арені. Та що тут думати, все зрозуміло! Нейтралітет – це коли країна не втручається в чужі війни. 

Але війни ведуться не лише зброєю. Будь-яка війна окрім суто воєнного виміру має ще й дипломатичний, розвідувальний, медійний та економічний виміри. Сьогоднішня боротьба України за свою свободу та незалежність добре це показує. Але як тоді бути з відповідними вимірами нейтралітету, зокрема, щодо участі в економічних війнах, які ведуться за допомогою санкцій? Згадаємо: поки США, Японія та ЄС намагалися саме за допомогою економічних санкцій поставити на коліна режим апартеїду Південно-Африканської Республіки, нейтральна Швейцарія продовжувала спокійно з нею торгувати. 

Поки ООН та США намагалися перешкодити іранському теократичному режиму отримати власну ядерну зброю, запровадивши ембарго на постачання озброєнь та цілий пакет економічних санкцій, Швейцарія продовжувала розширювати свої торговельні відносини з Іраном, про що ми маємо цілий текст за посиланням нижче. І в той час як Швейцарія прагнула мотивувати Глобальний Південь стати більш демократичним, її банки розміщували на своїх рахунках усе, що було нажито «непосильною працею» автократами та диктаторами всіх мастей, які сьогодні ведуть невизнані війни, а завтра займаються шопінгом у бутиках Женеви.

Працівники Міжнародного Червоного Хреста транспортують поранених, евакуйованих до Женеви під час Першої світової війни. Keystone / Str

Останні десятиліття Швейцарія прагнула зміцнювати свій глобальний імідж посередника, проповідника гуманітарних традицій, нейтрального посередника та країни-власниці такого унікального явища як Міжнародна Женева, що не заважало їй переслідувати свої власні економічні інтереси. Принаймні так оцінюють загальну картинку критики в основному лівого та зеленого забарвлення. «Швейцарія змогла стати світовим центром торгівлі сировиною тільки за рахунок трактування нейтралітету як політики під гаслом «ми ведемо бізнес з усіма і на санкції ми не звертаємо жодної уваги», – говорить Андреас Міссбах (Andreas Missbach), виконавчий директор організації Alliance Sud, що об’єднує цілу групу швейцарських лівих та ліворадикальних НУО.

Міжнародна ситуація ускладнилася 

За словами Елізабет Шнайдер-Шнайтер (Elisabeth Schneider-Schneiter), депутатки від партії Die Mitte («Центр», колишні християни-демократи), в минулому Швейцарія завдяки своєму нейтралітету могла користуватися цілою низкою міжнародно-дипломатичних привілеїв. «Наразі ці привілеї переживають стадію ерозії». Перебуваючи під жорстким міжнародним тиском, джерелом якого є передусім США, Швейцарія вже кардинально реформувала рамкові умови функціонування своєї фінансової індустрії, скасувавши банківську таємницю за рахунками нерезидентів і перейшовши до режиму автоматичного обміну банківською та податковою інформацією із закордонними юрисдикціями. 

Логічним виглядає й ускладнення відносин між Швейцарією та ЄС. «Завдяки двом пакетам двосторонніх (секторальних або галузевих) угод, що регулюють співробітництво з Євросоюзом, Швейцарія тривалий час могла користуватися широкими перевагами, що виникали від права мати доступ до єдиного європейського ринку без необхідності підкорятися жорстким зобов’язанням, які діють для решти учасників цього ринку, – відзначає Е. Шнайдер-Шнайтер. – Отже, не випадково Брюссель все частіше вказує, що Швейцарія «справедлива до себе і сувора до інших». Але тепер із цим уже майже точно закінчено».

Швейцарія як світовий фінансовий центр спеціалізується на транскордонному управлінні активами. Keystone / Alessandro Della Bella

Те саме стосується й податкових режимів окремих кантонів. Скасування банківської таємниці за рахунками нерезидентів та запровадження мінімального податку на прибуток міжнародних корпорацій у розмірі 15% поставили хрест на Швейцарії як «податковій оазі» та «надійній гавані» для тих, хто хотів би сховати від податків свої злочинні мільярди. Експерт із зовнішньої політики «Партії зелених» Крістін Бадерчер (Christine Badertscher) підтверджує, що «міжнародна ситуація змінилася: ЄС більше не бажає йти нам назустріч. Надавати Швейцарії якісь привілеї він також не готовий». 

На думку К. Бадерчер, криза у відносинах з ЄС наразі є найбільшою загрозою для майбутнього економічного процвітання Швейцарії. Однак впливають на економіку Швейцарії не лише складні двосторонні відносини з Європою, а й події всередині Європи. Наприклад, Швейцарія намагається виторгувати собі хоча б якісь пільги в процесі реформування рамкових умов функціонування фінансового ринку ЄС. Ця реформа, яка є фактично реакцією на Brexit, може вдарити і по діловим інтересам швейцарських банків, які управляють, зокрема, німецькими активами. Агресія Росії проти України також змінила настрій світової спільноти щодо Швейцарії. 

Багато європейських країн серйозно роздратовані тим, що Берн не дозволяє їм передавати Україні озброєння та боєприпаси, зроблені у Швейцарії. Конфедерація посилається у відповідь на свій нейтральний статус і на певне «національне законодавство», яке регулює цей статус. Вона вперто дотримується свого колишнього курсу навіть попри загрози німецьких політиків ухвалити рішення про припинення закупівлі у Швейцарії продукції ВПК. Велике незадоволення і в соціальних мережах: там Швейцарію критикують або за «наплювальне ставлення» до долі українців, або за зраду заповітів нейтралітету. Не допомагає й новина про те, що Швейцарія дасть Україні 180 млн франків на те, щоб допомогти їй пережити зиму в ситуації збитків, завданих їй російськими ракетами та іранськими дронами-мопедами. 

«Санкції так чи інак обійдуться нам дорого» 

Китай, Росія, Іран – автократичні країни утворили зараз справжнісіньку «вісь», підтримуючи Москву в її агресії проти України. Деякі експерти та коментатори говорять навіть про повернення до блокового розмежування, характерного для епохи холодної війни. На думку Патріка Дюммлера (Patrick Dümmler) з ліберального правого аналітичного центру Avenir Suisse, Швейцарії, ймовірно, не вдасться в подальшому триматися колишнього курсу, і станеться це «раніше, ніж очікувалося, і значніше, ніж їй хотілося б». Швейцарія є західною країною: так вона розуміє сама себе, так її бачать навколишні країни. Тому, за словами Дюммлера, країна навряд чи зможе в майбутньому «летіти під радаром», залишаючись ніким не поміченою і одночасно підтримуючи бізнес з іншими країнами так, як їй це вдавалося робити раніше. 

За її зовнішньоекономічною політикою спостерігають як США, так і ЄС, від неї чекають, що вона піде їм назустріч. У минулому нічого такого від неї ніхто не очікував, а тому Швейцарія могла «проскакувати між струменями», посилаючись щоразу на свій нейтралітет. Саме тому у випадку агресії проти України Швейцарія була змушена, після деякої паузи, поставити шляхетні ідеали вище за власні профіти. Приєднавшись до санкцій ЄС проти Росії, вона відразу отримала від Москви «медаль» у вигляді статусу… ні, не іноземного агенту, а недружньої держави. Однак П. Дюммлер вважає, що Швейцарія просто потрапила до ситуації цугцванга. «Їй доведеться й надалі підтримувати режим санкцій, інакше вона ризикує сама зіткнутися з економічними контрзаходами». 

Голова партії «Центру» Герхард Пфістер (Gerhard Pfister) нещодавно відверто зізнався ЗМІ, що санкції у кожному разі обійдуться нам дорого, заходи та контрзаходи, розрив торговельних відносин — усе це буде коштувати нам втрати певної частки добробуту. Ймовірно, що рішення приєднатися до санкцій викликало розбіжності у самій Федеральній адміністрації, зокрема в кабміні. Відомо, що Швейцарська народна партія (SVP) виступає проти санкцій, виходячи з необхідності не стільки зберегти добробут країни, як залишатися вірними заповітам нейтралітету.

З цією метою партія розпочала збір підписів під народною законодавчою ініціативою «Про нейтралітет», яка пропонує прописати нейтральний статус країни в конституції. Можна припустити, що необхідні 100 тис. підписів партія набере дуже швидко, а винесена на референдум, ця ініціатива не зможе поскаржитися на відсутність підтримки. Але зрозуміло й інше: якщо Швейцарія має намір зберегти добрі відносини зі своїми найважливішими торговельними партнерами, то вона буде просто зобов’язана часами йти на поступки ЄС та США, і навіть запроваджувати санкції, які не відповідають її «шкурним» інтересам. 

Співробітниця з високою посадою в МЗС Швейцарії Олександра Бауман не вважає приєднання до санкцій прямою загрозою швейцарському добробуту та процвітанню. В інтерв’ю порталу SWI swissinfo.ch вона зазначає, що «ми прагнемо стабільної фінансової системи та найкращих відносин з іноземними державами. Зрештою, процвітання передусім забезпечується саме стабільними рамковими умовами. І саме тому Швейцарія спромоглася зберегти свою майже магічну стабільність під час пандемії, потім війни, енергетичної кризи та інфляції. В інших країнах всі ці події призвели до великих політичних потрясінь, у Швейцарії ж панують відносні тиша та спокій. Тому замість того, щоб покладатися на нейтралітет і на якийсь «особливий статус», Швейцарія має спробувати розіграти інший свій козир, який називається стабільністю».