Безпілотники над Москвою: «Помста заборонена, оборона – ні»

Нещодавно у Москві, а точніше, навколо Москви, передусім в Одинцовському районі Підмосков'я, було атаковано низку об'єктів за допомогою безпілотників. Moscow News Agency

Нещодавно навколо Москви, передусім в Одинцовському районі Підмосков'я, було атаковано низку об'єктів за допомогою безпілотників. Ми розпитали швейцарського експерта Олівера Діггельманна щодо того, як така ситуація регулюється міжнародним правом.

Олівер Діггельманн (OIiver DiggelmannЗовнішнє посилання) нині викладає міжнародне право, публічне право, а також філософію держави і права в Університеті Цюриха. Раніше працював в університетах Великої Британії, США, Німеччини та Угорщини, був особистим помічником Голови Європейського суду з прав людини ЄСПЛ.

Ось уже понад рік Росія завдає ракетно-бомбових ударів по Україні й посилає на міста дрони-камікадзе. Але тепер війна прийшла і в Росію. Нещодавно низку об’єктів у Москві було атаковано за допомогою безпілотників. Двоє людей дістали легкі поранення, кілька будинків було злегка пошкоджено.

Росія звинувачує Україну в скоєнні терактів, Україна заперечує свою причетність до цих подій. Атаки безпілотників на Москву порушують питання про те, якою мірою Україна має право реалізовувати своє дії на самооборону. Швейцарський експерт-міжнародник Олівер Діггельманн пояснює, як міжнародне право тлумачить поняття «самооборони».

Приєднуйтесь до наших каналів TelegramЗовнішнє посилання та ТвіттерЗовнішнє посилання

SRF News: Чи може Україна, з точки зору міжнародного права, здійснювати оборону навіть на території Росії?

Олівер Діггельманн: Так, очевидно, що Україна має право захищати себе навіть на території Росії. Для того, щоб відбити напад або зупинити його, можливо, необхідно вжити воєнних дій в тому числі і на іноземній території. Основна ідея тут знову ж таки – самооборона. У принципі, це дозволено.

Чи існують в аспекті самооборони якісь обмеження, встановлені міжнародним правом?

Так, такі обмеження є. Насамперед, під час самооборони має бути дотриманий принцип пропорційності. У цьому випадку цей принцип дотримано, оскільки на карту поставлено саме існування України як незалежної держави. Крім того, міжнародне право дозволяє атакувати тільки військові цілі. По суті, тут діють ті самі правила, що й під час оборони на території України, тобто атакувати можуть казарми, польові навчальні центри, військові аеродроми. Втім, заборонено обстрілювати житлові квартали, школи, лікарні тощо.

А вторгнення ЗСУ в Росію? Наскільки припустимим або пропорційним, з точки зору права, була б така атака?

Відповідь однозначно позитивна. Ми знову маємо справу з ідеєю самооборони. Таке вторгнення може бути елементом захисту від нападу. Заборонена міжнародним правом помста, але оборона – ні. Навіть тимчасова окупація частини території Росії може бути виправдана тією мірою, якою вона була б спрямована, власне, щодо припинення ворожого нападу.

А якби Україна атакувала цілі в Росії за допомогою озброєнь, отриманих нею від союзників для оборони на своїй власній території?

За поточного стану справ українські операції на території Росії є, відповідно до міжнародного права, обороною, хоч би від кого походила зброя, яку застосовують. Бо знову ж таки, згідно з міжнародним правом, це був би не напад, а справді самооборона. Але якщо США не хочуть, аби поставлену ними зброю використовували ЗСУ на території РФ, то це, напевно, просто політична умова поставок. Їх логіка зрозуміла: американська зброя в Росії проти Росії? Очевидно, що в цьому випадку виникла б дуже небезпечна ситуація.

Чи стають за таких обставин партнери і союзники України безпосередніми учасниками військових дій?

Це вельми важливе питання. Відповідь на нього непроста. У принципі, постачальники озброєнь не є воюючими сторонами, незалежно від того, де використовують їхню зброю, в Росії чи в Україні. Тому що вони надають військову допомогу в межах індивідуальної самооборони України. Але всьому є межа.

І якщо тепер така підтримка стає центральним елементом настільки, що цей чинник здатний визначити результат війни, то, згідно з сучасним станом наукових знань, учасником війни може стати і сторона, яка не воює. Але де саме проходить ця межа? Сказати важко.

Інтерв’ю взяв Іван Ліберхерр, оригінал німецькою мовоюза посиланнямЗовнішнє посилання.