«Російська мова не належить лише Росії»

Саша Філіпенко народився в Мінську в 1984 році. Sasha Filipenko

Саша Філіпенко — білоруський письменник і журналіст, який проживає у Швейцарії та пише російською мовою. Його книги перекладені півтора десятками мов, а останній роман «Кремулятор» наприкінці лютого 2023 року вийшов німецькою мовою у швейцарському видавництві Diogenes.

Ми поговорили з письменником про війну, про протести в Білорусі і, звичайно, про його літературну творчість.

SWI swissinfo: На початку березня ваш співвітчизник, лауреат Нобелівської премії Олесь Бєляцький, був засуджений до 10 років ув’язнення. Як ви відреагували, коли дізналися про це?

Саша Філіпенко: Мені здається, це було очікувано. Вирок – як визнання того, що він робив останні 30 років. Знаєте, я з ним жив в одному подвір’ї, його офіс був недалеко від мого будинку, я часто його бачив, але соромився підійти познайомитися. Тому що він є постаттю масштабу Сахарова. Ми познайомилися набагато пізніше в Женеві, коли обидва виступали на одній конференції і опинилися на одній сцені. Він для мене жива легенда, багато в чому завдяки йому сталися протести 2020 року.

Він допомагав і вчив білорусів, що відстоювати свої права — це норма, і зараз йому продовжують мстити. Або чекають на момент, коли можна буде використовувати заручників, і Бєляцький, як і Колеснікова, один із найцінніших активів. Ну, а 10 років… Цифри нічого не означають — люди сидітимуть, доки існує режим.

Саша Філіпенко

Народився 12 липня 1984 року в Мінську, Білорусь. У студентські роки переїхав до Росії, навчався у Санкт-Петербурзі. Автор романів “Червоний хрест”, “Травля”, “Колишній син”, “Задуми”, “Повернення в Острог”, “Кремулятор”. Його романи перекладені 15 мовами. З 2009 по 2011 рік працював на російському «Першому каналі», де писав сценарії до програм «Прожекторперисхілтон», «Мульт особистості» та «Yesterday Live».

У 2020 році провів на своєму YouTube каналі «Колишній син» «Солідарні читання» на підтримку білорусів, які протестували проти підсумків щодо виборів президента, які відбулися в країні. Загалом у проекті брали участь понад три десятки діячів культури, у тому числі Андрій Макаревич, Ксенія Рапопорт, Олександр Філіпенко, Веніамін Смєхов та ін. Усі вони прочитали цілком роман С. Філіпенка «Колишній син».

У зв’язку з небажанням Міжнародного Комітету Червоного Хреста інспектувати білоруські в’язниці, де за свідченнями жертв і за даними міжнародних НУО, до політв’язнів застосовуються тортури, Саша Філіпенко написав відкритий лист президенту МКЧХ Петеру Мауреру, який передрукували всі великі європейські видання. З літа 2022 року мешкає у м. Базель, Швейцарія.

Ви багато говорите та пишете про те, що Європа «здала» Білорусь. Із війною в Україні щось змінилося?

Саша Філіпенко: Немає країни Білорусь на європейському порядку денному. Коли виступав у Женеві, одна швейцарська журналістка сказала мені, а яке ви маєте право говорити про Білорусь на тлі того, що відбувається в Україні? Нас усіх, звичайно, хвилює, що відбувається в Україні, ми хочемо, щоб війна негайно закінчилася, щоб Україна перемогла, але це анітрохи не скасовує того, що 9 млн людей у центрі Європи є фактично заручниками режиму.

У 2020 року всі захоплювалися білорусами, а тепер вони раптом стали співагресорами. Українські політики не визнають Тихановської, але деякі з них у своїх інтересах визнають Лукашенка, і при цьому кажуть, що білоруси мають активніше виступати за Україну.

Приєднуйтесь до наших каналів TelegramЗовнішнє посилання та ТвіттерЗовнішнє посилання

Часто ті, хто закликають громадян Росії чи Білорусі виступати чи протестувати, самі знаходяться у безпечній Європі…

Саша Філіпенко: Так і чому б їм самим не продемонструвати, як треба протестувати? Європа може показати приклад: будь ласка, виходьте на вулиці та виступайте, скажімо, проти торгівлі з Росією. Але лише п’ять країн Європи наразі зберегли статус-кво чи скоротили товарообіг із Росією — Фінляндія, Швеція та країни Балтії. Навіть у Польщі, яка так активно виступає проти війни, він виріс, так само і у Швейцарії, а у Нідерландів він взагалі злетів. Відчуття таке, що частина європейців надає перевагу півзаходам: дамо на Євробаченні 12 балів Україні, але торгувати з Росією не перестанемо.

У Росії зараз вкрай атомізоване (прим. ред. – атомізація суспільства – соціальне роз’єднання, розпад людських зв’язків, соціальна ізоляція індивідів один від одного у масштабах цілого суспільства ) суспільство – всі живуть самі по собі. Люди можуть і не підтримувати режим, але вони з різних причин не виходять протестувати. Для багатьох війна є справжньою катастрофою, але для інших вона існує десь далеко, як було у випадку з війною в Афганістані. Тоді також ніхто особливо не протестував. Вони не сприймають війну як «свою», бо не вважають себе громадянами цього суспільства, вони не ходять на вибори, їхній голос нічого не означає. Для них агресія проти України – це війна, яку веде Кремль.

Опитування показують підтримку, але я не вважаю, що ми маємо серйозні цифри, на які варто спиратися. Люди відповідають не те, що думають, а те, що хочуть від них почути. Якщо до вас підходить поліцейський з автоматом — ви будете відповідати, що ви проти війни? Так і в Дахау можна було проводити соцопитування.

Витрати на пропаганду зросли — навіть за відкритими даними можна побачити, що вони вищі за витрати на армію. Путін свого народу боїться більше, ніж Україну. І пропаганда буде потрібна йому ще довго — зараз телевізор перемагає холодильник, але скоро, можливо, це зміниться, і треба буде людям пояснювати, чому вони погано живуть.

Чи є А. Лукашенко дійсно надійним партнером Росії у цій війні? Він справді підтримує Путіна? 

Саша Філіпенко: Звісно, що ні! Він його ненавидить. Вони один одного зневажають. Лукашенко і зараз заграє з Україною, і він ще десять разів перевзується. Чи відкриють кордон для проходження російських військ, це питання. Лукашенко свою армію до останнього намагатиметься не залучати до війни. По-перше, вона маленька і буде швидко розбита, а по-друге, їй треба захищати себе. Він до останнього впиратиметься, бо для нього це буде катастрофою. Думаю, що Лукашенко досі мріє стати президентом Союзної держави. І вважає, що він був би кращим президентом Росії, ніж Путін, що ось би він навів порядок. Його напружує, що йому дісталася така маленька країна. Це на зразок того, як начебто Гітлер так і залишився в Австрії. 

Чи правда, що ви писали тексти промов Тихановської?

 Саша Філіпенко: Ні, не писав, але іноді хлопці у її офісі відштовхувалися від моїх текстів. Від Тихановської я мав пропозицію попрацювати разом, але я відмовився. Я бачу, як вона прогресує як дипломат, наприклад. По суті вона – міністр закордонних справ у вигнанні: вона робить максимум можливого, щоб про Білорусь не забули.

Давайте поговоримо про творчість. Ви якось назвали себе “Кубриком від літератури”. Що ви мали на увазі?

Книга С. Філіпенко “Кремулятор” вийшла німецькою мовою наприкінці лютого 2023 року. Sasha Filipenko

Саша Філіпенко: Тільки те, що Кубрик знімав фільми у різних жанрах, і я в літературі теж дозволяю собі експериментувати. Я написав історичний роман, потім інший у формі давньогрецької трагедії. Мені подобається пробувати щось нове у літературі.

Ви пишете тільки російською мовою?

Саша Філіпенко: Так, хоча я навчався у школі білоруською, але я не бачу сни цією мовою, не жартую на ній. Я впевнений, що російська мова не належить лише Росії, у цьому сенсі моє завдання скрізь повторювати, що ця мова — також і наша. І якщо ти говориш російською, це взагалі не означає, що ти поділяєш імперські замашки російського президента. Хоча в соцмережах мені відразу починають розповідати, як я неправий. 

Швейцарія з її мовами, до речі, — це ідеальний приклад, який підтверджує мою думку: ти говориш французькою, але ти не француз. І італійцем не стаєш, говорячи італійською. Так і з російською. Нею продовжують говорити навіть в Україні, хоча ніхто не зробив стільки, скільки Путін, щоб там перестали використовувати російську мову.

Вам подобаються переклади ваших книг? Зрозуміло, що тайську та японську складно оцінити, але видання європейськими мовами ви напевно переглядаєте.

Саша Філіпенко: З перекладом завжди щось губиться. Але нічого не вдієш: переклад — це інша книга, і я не рефлексую на цю тему. У романі «Червоний хрест» фінальну фразу всіма мовами перекладено невірно. Герой приходить на цвинтар і бачить епітафію російською мовою «Не стойте над душой», і ти відчуваєш і жарт, і гру слів, і іронію, і смуток. А французькою переклали «дайте мені спокій». Погодьтеся, це зовсім інший зміст, але перекладач дуже довго шукала щось схоже. Це не докір, а проблема перекладу. Мені дуже щастить із перекладачами, просто у них дуже важка праця.

Ви спостерігаєте в Європі явище, яке називають скасуванням російської культури?

Саша Філіпенко: Мене це частково торкнулося. 2014 року я отримав дуже важливу «Російську премію» за антидиктаторську книгу «Колишній син». Один європейський сайт, де є моя біографія, прибрав із неї згадку про премію.

«Російська премія»

Єдина російська літературна премія, що присуджується авторам літературних творів, які проживають за межами Росії у будь-якій країні світу і пишуть російською мовою.

Була заснована у 2005 році. Її метою є збереження та розвиток російської мови як унікального явища світової культури та підтримка російськомовних письменників у світі.

Є люди, які вважають, що ось ці «скасування» допоможуть, але я так не думаю. Мені здається, що потрібно просто припинити співпрацювати з тими, хто відкрито підтримує війну. Або ж давати їм виступати, але говорити публіці заздалегідь: цей диригент чи співак повністю погоджується з агресією Росії проти України. Ось це одразу буде драматургія.

У цьому сенсі характерний приклад німецького письменника Генріха Бьолля (Heinrich Böll). У своєму щоденнику в день смерті Гітлера він написав: «Господи, упокій його душу». Зрозуміло, що він християнин, сам воював і ці слова не висловлюють підтримки диктатору. І пізніше він створив свої великі антивоєнні твори. А ось уявіть, він написав би щось подібне зараз: його б одразу скасували, і ніякої подальшої літературної кар’єри в нього не було б.

Федеральний палац, м. Берн, 2020 рік: Саша Філіпенко з тодішнім президентом Швейцарії Симонеттою Соммаругою. Sasha Filipenko

Я проти того, щоб скасовувати всіх росіян, всю культуру, хоча б тому, що це порушує презумпцію невинності. Крім того, війна рано чи пізно закінчиться, а фундаментальні помилки, які ми припустимо, а ми їх припустимо, залишаться. Багато білорусів це розуміють: у 2020 році вся Європа тебе любить і тобою захоплюється, а у 2022-му тобі не відкривають банківський рахунок і називають співагресором, тобто скасовують. Ти кажеш – ні, я не співагресор, я виходив на марші, поки ви продовжували торгувати з Росією, але нікого це не хвилює.

А як діяти в такій ситуації Заходу, зокрема Швейцарії?

Саша Філіпенко: Захід теж неоднорідний, хоча є одна тенденція, яку я спостерігаю майже скрізь у Європі. Вона чітко виявилася в одній історії, яка трапилася зі мною у Штутгарті у 2021 році. Мені тоді прооперували коліно, я ходив на милицях. Виходжу з машини, дістаю валізи – все це відбувається повільно та складно. Раптом бачу, виходить сусід і йде до мене. «О, нарешті, хоч допоможе», – думаю я. А він підійшов до мене, сказав «не подряпайте мою машину» і пішов. Там була якась стара страшна машина, ціна якої тільки б зросла, якби я її подряпав. Так і з європейцями — деякі з них дуже бояться бути подряпаними та діють, виходячи з такої логіки.