«Путін уже втретє порушує олімпійське перемир’я»

Що означає війна Росії проти України для світового Олімпійського руху? Розмова з експертом Патріком Кластресом (на фото). Pierre-Antoine Grisoni / Strates / Patrick Clastres

Війна Росії проти України ставить Олімпійський комітет перед складним вибором: мир і права людини або спортивний нейтралітет. Разом з експертом з історії світового Олімпійського руху Патріком Кластресом (Patrick Clastres) з Лозанни ми намагаємося підсумувати фактаж та скласти більш-менш цілісну картину ситуації.

Міжнародний олімпійський комітет (МОК) і Росія вже давно вийшли на стежку війни, проте після вторгнення Росії в Україну ситуація ще більш загострилася. Спочатку президент МОК Томас Бах рекомендував повністю усунути російських спортсменів від участі в змаганнях, згодом він поступився і підтримав їх присутність в Олімпійських битвах, щоправда, під нейтральним прапором. В історичному аспекті ситуація повторюється: після вторгнення СРСР до Афганістану Олімпійський рух розколовся, СРСР провів свою Олімпіаду-80 у Москві, колективний Захід провів свою в Лос-Анджелесі.

І ось Росія знову погрожує організувати якісь свої альтернативні Ігри разом із Китаєм, Бразилією, Індією та Південною Африкою. А Україна заявляє, що відмовиться брати участь в Олімпіаді-2024 у Парижі, якщо серед учасників будуть і російські спортсмени. Президент МОК Томас Бах небезпідставно побоюється ще одного розколу міжнародного спорту на два політичні табори. «Універсальні Олімпійські ігри більше неможливі», — зазначив він нещодавно. У цьому матеріалі ми детально розбираємо: яким чином МОК міг би уникнути патового стану за рік до Паризьких Ігор. І що, врешті, важливіше: нейтралітет Олімпійського руху чи емоції українських атлетів і спортсменів?

SWI swissinfo.ch: Свого часу МОК узагалі жодним чином не відреагував на вторгнення Росії в Грузію і на анексію Криму. Як Ви пояснюєте рішення президента МОК Томаса Баха, ухвалене 2022 року, виключити російських і білоруських спортсменів з участі в Іграх?

Патрік Кластрес: Володимир Путін уже втретє порушує олімпійське перемир’я: нагадаю, що дестабілізація та розділення Грузії сталися під час літніх Олімпійських ігор 2008 року в Пекіні, анексію Криму реалізували під час зимових Ігор 2014-го в Сочі, а військове вторгнення в Україну відбулося 24 лютого 2022 року, за чотири дні після закінчення зимових Олімпійських ігор у Пекіні.

Натепер міжнародна реакція на події такого ж типу виявилася набагато сильнішою, аніж 2008-го і 2014-го років. План Путіна з відновлення російської імперії став настільки очевидним, що країни Балтії, Польща, Молдова та Фінляндія знову відчувають себе під постійною загрозою.

Приєднуйтесь до наших каналів TelegramЗовнішнє посилання та ТвіттерЗовнішнє посилання

По-друге, Томасу Баху доводиться рахуватися з тиском, який чинять на нього через соціальні мережі багато спортсменів, а також офіційні особи з Німеччини, Великої Британії, США, Канади, Норвегії та Швеції. 

Після ухвалення 2022 року жорсткого рішення, МОК зміг отримати для себе ще й вигоду через скорочення російського впливу в низці провідних міжнародних спортивних федерацій. Ми також не повинні забувати, що Томас Бах став жертвою обману з боку грандіозної допінгової системи, створеної в РФ в період 2011 — 2015 рр. Подальше планомірне знищення в Росії всіх доказів теж не зіграло в його очах на користь Москви.

Проте 25 січня 2023 року Томас Бах фактично відступив. Як можна було б пояснити такий його крок?

Через 4 дні після вторгнення Росії в Україну Томас Бах закликав міжнародні спортивні федерації виключити російських і білоруських спортсменів зі своїх змагань, припинити проводити міжнародні змагання в обох країнах і усунути їх спортивних чиновників з усіх спортивних посад. І зробив він це в ім’я проголошеного Генасамблеєю ООН олімпійського перемир’я, яке починається за два тижні до Олімпіади і закінчується через два тижні після їхнього фіналу.

Багато федерацій одразу пішли за ним, і лише такі близькі до Путіна спортивні організації, як федерації стрільби, боксу, самбо і дзюдо вважали за краще проігнорувати цей заклик. І коли Томас Бах оголосив у січні, що «знайде спосіб» повернути російських і білоруських спортсменів до участі в міжнародних спортивних змаганнях, то, дійсно, здивував увесь світ.

Насправді це була така тактична ставка: він хотів дозволити спортсменам і спортсменкам із цих двох країн брати участь у відбіркових змаганнях, виходячи з того, що війна закінчиться до літа 2024 року. І ось тепер лік спливає, для втілення ідеалів олімпійського універсалізму у МОК лишилося обмаль часу.

Томас Бах рекомендував знову дозволити російським і білоруським спортсменам брати участь у міжнародних змаганнях, щоправда — під нейтральним прапором як «приватні особи». Себто у Парижі ми можемо очікувати численну російську спортивну делегацію?

Зважаючи на обурення, принаймні на Заході, стосовно його заяви 25 січня 2023 року, Томас Бах просто хотів прояснити позицію МОК, залишаючи майбутнє рішення щодо Олімпіади в Парижі у «невизначеному стані». І, надаючи фінансову підтримку Українському національному олімпійському комітету, він закликав спортивні федерації зробити так, аби атлети з російськими або білоруськими паспортами допускалися до змагань лише як приватні особи і тільки під нейтральним прапором: жодних логотипів, гімнів, без місця в таблиці медалей.

Водночас він додав три умови: ці спортсмени зобов’язані дотримуватися світових антидопінгових норм, вони не мають активно підтримувати війну в Україні і не мають працювати за контрактом зі Збройними Силами Росії або зі спецслужбами. Це, по суті, доводить здатність МОК знаходити іноді абсолютно нові дипломатичні рішення. Експерт ООН, до слова, назвав останні дві умови дискримінаційними, але вони переслідують абсолютно раціональну мету: особи, які не несуть жодної відповідальності за війну, не повинні бути усунені від участі в Олімпійських іграх. 

Війна з метою анексії, на кшталт російської агресії, — це зовсім інший випадок, тим більше, що вона триває просто зараз у Європі — епіцентрі двох минулих світових воєн

На практиці це призвело до справжнього дисонансу: більшість міжнародних спортивних федерацій дослухалися до рекомендацій МОК — хтось раніше, дехто пізніше. Це свідчить про збереження певного російського впливу в цих структурах. Тоді як інші, як-от федерації з легкої атлетики, бадмінтону, кінного спорту, скелелазіння та серфінгу — категорично відмовилися дотримуватися їх.

Насправді зараз немає жодної впевненості в тому, що спортсмени з Росії та Білорусі взагалі в підсумку пройдуть відбірковий етап на шляху до Парижа-2024. Тож, Путін може ухвалити рішення не посилати своїх спортсменів до французької столиці. Це дозволило б МОК зберегти свій нейтралітет і запобігти бойкоту Ігор з боку України та її союзників.

Україна заявила, що не братиме участі в жодних змаганнях поряд з російськими та білоруськими спортсменами, і тому вона не зможе бути присутньою на Олімпійських іграх 2024 року. У відповідь на це МОК заявив, що участь Національних олімпійських комітетів в Олімпійських іграх є зобов’язанням, закріпленим в Олімпійській Хартії. Як це розуміти?

Український уряд використовує цю загрозу як інструмент «м’якої сили». Щодо відповіді МОК, то насправді це просто зовнішня показуха, яка покликана приховати його безпорадність перед обличчям усіх цих дипломатичних і спортивних хитросплетінь.

Наскільки вірогідним є сценарій, відповідно до якого 2024 року в Парижі України не буде, натомість Росія та Білорусь виходитимуть на старт під нейтральним прапором?

Відповідь МОК така: мовляв, олімпійський універсалізм більше не матиме сенсу, якщо всі ті 70 країн, що перебувають у стані війни, будуть виключені з Олімпійських ігор або якщо Ігри будуть обмежені лише демократіями, що де-факто становлять у світі меншість.

Однак давайте будемо чесними: переважна більшість сьогоднішніх конфліктів у світі — це приховані громадянські та прикордонні війни. А от війна з метою анексії, на кшталт російської агресії, — це зовсім інший випадок, тим більше, що вона триває просто зараз у Європі — епіцентрі двох минулих світових воєн.

У цій ситуації МОК мав би встановити чіткі правила, щоб не користуватися подвійними стандартами, і прямо заявити про виключення з Олімпійського руху всіх країн, які ведуть агресивні війни. І тільки тоді Олімпійська ідея знову опинилася б у повній відповідності зі своєю основною місією: встановлення миру в усьому світі за допомогою спорту. 

З урахуванням китайсько-російського зближення, що мобілізує і частину країн африканського континенту, наскільки велика небезпека появи паралельних міжнародних спортивних організацій?

Крок МОКу в бік допуску спортсменів з Росії до участі в Іграх дійсно пояснюється його одвічним страхом перед появою міжнародних спортивних організацій, які могли б скласти йому реальну конкуренцію. А Росія якраз і використовує свою спортивну дипломатію, щоб розпочати таке суперництво.

Ще в червні 2022 року міністр спорту Росії Олег Матицін, колишній президент Всесвітньої федерації студентського спорту, вирушив до Індії, аби додати спортивного аспекту в документи Шанхайської організації співробітництва (ШОС). Цю організацію було створено 2001 року Китаєм, Росією, Казахстаном, Киргизстаном, Узбекистаном і Таджикистаном з економічних і стратегічних причин, і її можна якоюсь мірою розглядати як аналог Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) і НАТО. Індія і Пакистан вже також приєдналися до неї, а Іран, Білорусь, Афганістан і Монголія ще тільки збираються долучитися.

Олег Матицін встановив також зв’язки з Південною Африкою та Бразилією, Боснією, Малі та Перу, а також із деякими країнами Перської затоки. Тому цілком можна припустити, що за допомогою спорту ШОС почне розширюватися в бік глобального Півдня.

А нещодавно Путін і Матицін запропонували міністрам спорту країн ШОС направити свої спортивні делегації на Фестиваль студентського спорту в Єкатеринбурзі, що відбудеться цьогоріч у серпні, потім – на Ігри в Казані та на наступний Російсько-Ісламський всесвітній Форум.

Таким чином, у 2024 році наша спортивна планета і справді може розколотися на дві частини: на Олімпійські ігри ліберальних демократій і на «Ігри доброї волі» авторитарних режимів. Президент МОК Томас Бах якраз і хоче запобігти цьому.

Чи здатен МОК взагалі залишатися нейтральним?

Згадаймо про Літні ігри в Берліні в серпні 1936 року. У той час як Німеччина готувалася до війни, Адольф Гітлер заявив: «Спортивні та лицарські змагання пробуджують найкращі людські якості. Вони не роз’єднують, а об’єднують супротивників на ґрунті взаєморозуміння і поваги. Вони допомагають зміцнити союз миру між народами. Тож нехай Олімпійське полум’я ніколи не гасне». Тодішній президент МОК, бельгійський граф Анрі де Байє-Латур, завершуючи Ігри, сказав: «Берлін був місцем, де всі народи зібралися разом, і звідси виходила єдність, без якої ні мир, ні щастя ніколи не могли б бути досягнуті».

Відмовившись позбавити Третій Рейх права проведення Ігор, як того вимагали на той час мільйони прихильників миру і демократії по обидва боки Атлантики, МОК, по суті, зіграв на руку Гітлеру. І це залишилося плямою на його історії, плямою, існування якої МОК відмовляється визнати й до сьогодні. Той, хто хоче стояти осторонь, той дозволяє олімпійському універсалізму стати троянським конем ворогів миру і прав людини. З огляду на цей історичний урок МОК має нарешті навчитися вибирати табір миру, який невіддільний від табору свободи і прав людини.

У певному сенсі йому пощастило, адже структурно МОК збудований аж ніяк не за моделлю Організації Об’єднаних Націй, з її Генеральною Асамблеєю, в якій кожна країна має право голосу, та Радою Безпеки, яка може блокувати ініціативи ГА за допомогою права вето. Завдяки методу кооптації, який, безумовно, не є демократичною процедурою, МОК міг би все ж таки обирати своїх членів з-поміж спортивних чиновників, прихильних до свобод, не погоджуючись із кандидатурами, нав’язаними авторитарними режимами. Тоді б МОК став повністю автономним інститутом, який був би здатний діяти в ролі демократичної структури, що захищає спортсменів від політичних ризиків. І за таких висхідних одного разу МОК може бути удостоєний Нобелівської премії миру.