Багато мов, багато способів буття

Переходячи з мови на мову, можна магічним чином перетворюватися на зовсім іншу людину. Що криється за цим феноменом? Фото: інсталяція Mini Spiegellabyrinth або «Мініатюрний дзеркальний лабіринт» Петри Шойбер / Petra Scheuber. © Keystone / Urs Flueeler

В тих, хто володіє кількома мовами, у розпорядженні опиняється значно ширша палітра виразних засобів, інструментів і форматів, що дають змогу різноманітніше реагувати на ті чи інші життєві ситуації. Ба більше: переходячи з мови на мову, жителі Швейцарії отримують майже магічну можливість перетворюватися на зовсім іншу людину. Що ж криється за цим феноменом?

На кухні шумить витяжка, діти щойно повернулися додому зі школи. «Я розмовляю з ними майже виключно італійською», — каже нам бернською німецькою мовою авторка та викладачка йоги Еліза Малінверні. Двоє її дітей, щоправда, завжди відповідають їй нормативною німецькою. Або діалектом. Старший син втручається в розмову на суміші німецької та італійської: «Mängisch parleni o Italiano!» (“Іноді говоримо і італійською!») Прошу? У цій сім’ї переходи між італійською та бернською німецькою відбуваються майже автоматично. І мало хто замислюється: якою і коли (і чому) мовою зручніше говорити.

І все ж: як вважає Еліза Малінверні, кожен словесний засіб має свою прикладну функцію. «Італійська для мене — це мова різного роду влучних фразеологізмів та приказок. У ній є щось пристрасне, нею я можу дати волю своїй внутрішній Софі Лорен. При цьому італійська має для мене певну строгість, бо глибоко пов’язана з моєю матір’ю, а вона була дуже авторитарною персоною».

Приєднуйтесь до наших каналів TelegramЗовнішнє посилання та ТвіттерЗовнішнє посилання

У її батьківському домі постійне переключення між італійською та німецькою не схвалювалося. Проте Еліза, мати двох дітей, давно усвідомила, наскільки тактично гнучким є цей метод і як зручно такий інструмент застосовувати в повсякденному житті. «Коли мені доводиться заохочувати дітей вранці йти до школи, я переходжу на бернську німецьку. Але тоді я з ними автоматично менш різка, ніж якби говорила з ними італійською».

«Емоційний резонанс»

«Чимало багатомовних людей сприймають можливість змін мов як метод переходу з одного емоційно-особистісного регістра на інший», — каже Жан-Марк Девеле (Jean-Marc Dewaele), професор Лондонського університету Біркбека (Birkbeck University of London) і фахівець у галузі прикладної лінгвістики. Зростаючи в Бельгії, він познайомився із тим феноменом на власному досвіді. «Сам я читаю і пишу вірші майже виключно французькою. У родині ми багато говоримо фламандською. Але коли я вчений, то перетворююся на британця: чи то у виборі слів, чи то у ставленні до життя, чи то у звичках».

Еліза Малінверні (Elisa Malinverni) має для кожної грані свого характеру окрему мову. MAYA VARENKA KOVATSCH

Тезу Жан-Марка Девеле, що зміна мови рівнозначна перевтіленню з однієї персони в іншу, було підтверджено і за підсумками численних досліджень, в яких узяли участь близько півтори тисячі охочих. Приблизно 80% опитаних людей-поліглотів заявили: поводяться по-різному, залежно від того, якою мовою наразі вони говорять. На думку Ж.-М. Девеле, причиною цього є «емоційний резонанс», що функціонує у такому собі фоновому режимі.

Багатомовність і мораль

Наскільки мова визначає нашу свідомість? Нашу особистість? Образ мислення? Проведемо відомий уявний експеримент з поправкою на лінгвістику: чи готові Ви врятувати життя п’яти людей, віддавши одне життя? У фільмі «Врятувати рядового Раяна» відповідь на це запитання була подана більш ніж радикально: ми готові пожертвувати п’ятьма життями, аби врятувати одне. Ти б це зробив? Would you do that? Tu le ferais? Würdest du das tun? Würsch das mache? Lo faresti?

Залежно від того, якою мовою презентована ця моральна дилема, людина може дійти різних висновків. Такий результат дослідження, яке було опубліковане 2014 року Університетом Помпеу Фабра (Pompeu Fabra) в Барселоні. Говорячи рідною мовою, 80% респондентів все ж таки ухвалили рішення не губити одного заради п’яти (і погодилися допустити загибель п’яти заради одного, тобто, по суті, виявилися солідарні зі С. Спілбергом). Стосовно англійської, другої, нерідної мови, співвідношення різко змінилося. Респондентів, які вказали, що вони все-таки пожертвували б одним заради п’ятьох відповідно до принципу утилітарності, тобто корисності, виявилося вже втричі більше.

Багатомовна Швейцарія в цифрах

Багатомовність є частиною культурної, соціальної та політичної ідентичності Швейцарії, вона закріплена законодавчо.

У країні розрізняють «національні мови» та «офіційні мови», поняття «державна мова» у Швейцарії не використовується взагалі.

Найпоширенішою мовою, якою розмовляють у Швейцарії, є німецька — нею говорять 62,3% населення. До цієї категорії входять і стандартна німецька, і численні діалекти швейцарської німецької, які не мають стабільної граматики та є, фактично, фонетичними ітераціями тієї чи іншої регіональної норми, яка корениться в південно-німецьких (швабських) діалектах Німеччини.

Не будучи повноцінними мовами, все ж діалекти відіграють роль важливого чинника культурної самоідентифікації жителів «німецьких» кантонів. Стандартна німецька вживається на письмі, діалекти — в побуті в усному мовленні, що призводить до виникнення так званої «диглосії». Застосований у ЗМІ (насамперед у відеоформатах) діалект призводить, по суті, до дискримінації майже 30% жителів країни, які не вивчили діалект із дитинства і не мають жодних шансів вивчити його «по-справжньому» (за відсутністю граматики та за ситуації надто великої кількості регіональних варіантів вимови і слововживання) у зрілому віці.

Французька (стандартна, з невеликим вкрапленням гельветизмів і з повільнішим темпом усного мовлення) — є основною для 22,8% населення країни, італійська (стандартна) — для 8,0%, ретороманською розмовляють 0,5% населення.

«Національними мовами» вважаються в країні німецька (стандартна), французька, італійська та ретороманська. «Офіційними мовами» федерального рівня є ці ж мови, окрім ретороманської. Остання є офіційною мовою регіонального рівня. Її носії, зазвичай, вільно володіють ще й німецькою або італійською мовами. Ретороманська («руманч гришун») є штучним утворенням, що використовується тільки на письмі та в школах для викладання, у побуті її носії користуються одним із п’яти її діалектів (ще одна регіональна диглосія).

Чотири кантони — Берн, Вале, Фрібур і Граубюнден, а також місто Біль/Б’єнн — офіційно є багатомовними територіальними утвореннями.

Серед іноземних мов у країні найпоширенішими є англійська (нею розмовляють 5,8% жителів Швейцарії) і португальська (3,5%), за ними слідують іспанська, сербська, хорватська та албанська. Українською та російською мовами говорять в країні в мізерно малих масштабах.

Регулярно використовують більше однієї мови — на роботі, у приватному житті або для споживання медіаконтенту — понад 60% населення старше 15 років.

Автори дослідження дійшли в підсумку висновку, що психологічна дистанція і прагматизм більше проявляються другою, нерідною мовою, ніж першою, рідною. «Учасники дослідження реагували рідною мовою більш емоційно; і більш раціонально, говорячи іншою, нерідною», — додає Жан-Марк Девеле.

За його словами, залежно від контексту, в якому людина вивчала мову, з нею пов’язано більше або менше емоцій. «Ми вчимо рідну (першу) мову в сімейному контексті, а це досить емоційно заряджений контекст. Коли ми вивчаємо іноземну мову, другу мову, то спочатку особливо в нас немає вільного доступу до світу емоційних конотацій. З першою, тобто рідною, завжди пов’язаний дуже значний емоційний резонанс, у випадку ж нерідної він, резонанс, вельми невеликий».

Мова, міграція і питання поколінь

Мовні стратегії поведінки в сім’ях мігрантів добре описує «Модель трьох поколінь», розроблена в 1970-х роках у США (PDF). Перше покоління іммігрантів вільно говорить мовою країни походження, а новою мовою — часто лише фрагментарно. Друге покоління здебільшого двомовне. Жан-Марк Девеле додає, що для так званих «секондос» (мігрантів у другому поколінні) така дилема стає часто джерелом проблем, бо їм доводиться доводити обома мовами свою приналежність як до суспільства країни походження, так і до нового суспільства країни проживання. Третє покоління вже мовою своїх бабусь і дідусів не говорить.

Ця модель проста і наочна, проблема лише в тому, що в реальному житті все часом буває інакше. Модель припускає, що третє покоління повністю переймає мову «нової» батьківщини, однак насправді засоби спілкування країни походження і країни проживання завжди впливають одна на одну, співіснуючи як мінімум паралельно. Прикладом цього якраз і може слугувати постійне переключення між італійською та швейцарською німецькою, широко поширене серед нащадків італійських заробітчан у Швейцарії.

Як визнає Еліза Малінверні, багатомовні люди можуть активно використовувати лінгвістичні стрибки як метод розв’язання повсякденних проблем і питань. Наприклад, фінансові питання буває корисно обміркувати більш раціональною другою, іноземною, нерідною мовою. Мовний перехід також є корисним інструментом у психотерапії. Про це нагадує Жан-Марк Девеле. «Пацієнтам часом легше описувати свою травму більш раціонально нерідною мовою. На пізнішій стадії проблеми можуть бути виражені і рідною, нехай навіть терапевт її і не розуміє».

Отже мови з їхніми різними «емоційними резонансними площинами» можуть по-різному впливати на їх власників. «Я думаю, що можливість по-різному переживати себе різними словами — диво. Коли у тебе для кожної грані твоєї власної особистості є своя мова — це ж просто чудово», — резюмує Еліза Малінверні. Лінгвіст Жан-Марк Девеле додає, що «новою мовою серця» може з часом стати навіть інша, нерідна. І це вселяє надію та оптимізм.