Як важливо розуміти, що Білорусь – це не Україна
Документальний фільм швейцарського режисера Павла Січека (Pawel Siczek) This Kind of Hope (за змістом: «Така у нас надія» або «Надія вмирає останньою»), який відкрив у січні 2023 року кінофестиваль у Золотурні, присвячений Білорусі. Країні в центрі Європи, затиснутій між двома ворогуючими державами – Росією та Україною. Тож не маючи ніякого відношення до Швейцарії, ця картина порушила багаторічну традицію цього кіноогляду, фільми якого переважно присвячені виключно альпійській республіці.
Тим цікавіше було уважніше придивитися до стрічки, в центрі якої – протистояння так званого «останнього диктатора» Європи – правителя Білорусі Олександра Лукашенка – і одного з його головних опонентів, колишнього дипломата і кандидата в президенти на виборах 2010 року Андрія Саннікова. У підсумку в режисера вийшло приголомшливе за своєю глибиною документальне свідчення, що розкриває логіку функціонування тоталітарного репресивного апарату. Імен своїх інформаторів автори фільму не розкривають із цілком зрозумілих причин.
На церемонію відкриття фестивалю в Золотурні Андрій Санніков прибув зі своєю дружиною, журналісткою Іриною Халіп. Закликаючи європейців підтримати білоруську опозицію, він апелював до їх «егоїстичного інстинкту», а не до притаманного Західній Європі ідеалізму. Адже «разом з Україною ми боремося за вас, за безпеку всіх демократій у Західній Європі».
Олександр Лукашенко прийшов до влади 1994 року після розпаду СРСР 1991 року, залишаючись донині незмінним главою Білорусі. Водночас формальні інститути демократії ніби функціонують і в цій країні: у 2001, 2006, 2010, 2015 і 2020 роках тут проводилися президентські вибори. Але щоразу О. Лукашенко заявляв про свою перемогу на перегонах, тоді як кількість фактів виборчих підтасовок зростала з року в рік як снігова груда.
За результатами останніх президентських виборів у Білорусі, «перемогу» на яких здобув зрозуміло хто, ЄС запровадив санкції щодо цієї країни, звинувативши її політичне керівництво в «насильстві, репресіях і фальсифікації виборів».
У середині 1990-х років, задовго до того, як кинути виклик Лукашенку на голосуванні 2010 року, Андрій Санніков обіймав посаду заступника міністра закордонних справ. Після «переконливої», за словами О. Лукашенка, перемоги на останніх президентських виборах чинного глави держави, А. Санніков потрапив у жорна тоталітарного апарату: його заарештовували, побивали і в підсумку – засудили до п’яти років позбавлення волі. У 2012 році його помилували [у Росії саме розгорталися події, пов’язані з Болотною площею. – Ред.] і зараз він живе в еміграції у Варшаві. Перебуваючи там, він і дав інтерв’ю порталу SWI swissinfo.
SWI: Говорячи про Білорусь, неможливо уникнути теми впливу Росії на цю країну. Отож, виникає питання: навіть якщо опозиція в підсумку зможе взяти владу у свої руки і повернути Республіку до демократії, чи дозволить Кремль Мінську йти своїм шляхом?
Андрій Санніков: Це – хибна теза. Я б ніколи і нізащо не повірив, що країни Балтії одного разу ввійдуть до НАТО. А вони це зробили, хоча Путін тоді і був уже у владі. Трагедія полягає в тому, що на нас на Заході досить часто дивляться очима Москви. Захід не активно підтримує білоруську опозицію, щоб не розсердити Путіна і не розлютити Кремль. На мій погляд, це порочний підхід.
SWI: А який підхід Ви вважаєте правильним?
А. С.: Я тримаюсь думки, що мій народ заслуговує на те, аби стати незалежним, вільним, європейським. Я просто закликаю білорусів порівняти: чи хочете ви мати кримінальне законодавство, як у Росії, яке там є не правом, а «поняттями»? Подивіться на Захід: подобається вам чи ні, але у вас працює принцип верховенства права.
У вас захищають права людини. Хоча теж зустрічаються корумповані політики, але, принаймні, не всі політики такі. У вас є вільні й чесні вибори, і це – основа існування демократичного суспільства. Коли я вів свою передвиборчу кампанію, пояснювати це було насправді дуже просто.
Приєднуйтесь до наших каналів TelegramЗовнішнє посилання та ТвіттерЗовнішнє посилання
SWI: Чи не побоюєтеся Ви перетворення Білорусі на другу Україну?
А. С.: Ні. У Росії нас не сприймають як якусь чужу країну. Кремлівським пропагандистам важко виставити білорусів ворогами в очах росіян, бо в Росії нас цінують і люблять. Навіть коли 2020 року почалися протести проти фальсифікацій підсумків виборів, і коли Кремль відкрито підтримав Лукашенка, прості росіяни однаково не підтримували «батька». Російська пропаганда зуміла обдурити населення та зробити з українців ворогів, нацистів і радикальних націоналістів, які прагнуть знищити все російське. Білорусь – це зовсім інша справа.
SWI: Як Ви охарактеризуєте ті сили, що складають сьогодні білоруську опозицію?
А. С.: Справжні лідери сьогодні сидять у в’язниці, як і багато хто з тих, із ким я працював понад 20 років. Світлана Тихановська [ймовірна справжня переможниця виборів 2020 року, зараз перебуває у вигнанні в Литві. – Ред.] почасти, як і раніше, відіграє лідерську роль, але допоки не особливо ефективно. Нам потрібно щось більш суттєве, ніж просто міжнародні вояжі лідерів опозиції.
SWI: А як щодо колишніх комуністів?
А. С.: Колишні комуністи теж були в опозиції, але вони скомпрометували себе, підтримавши війну Росії проти України 2014 року. На особистому рівні в мене з ними хороші відносини, але на рівні політичному – я не хочу мати з ними нічого спільного. Ми всі єдині в питаннях незалежності та демократії, але не вся опозиція однаково дивиться на європейське майбутнє Білорусі. І ще у нас сьогодні є один важливий фактор: добровольці, які воюють в Україні проти Росії.
SWI: І хто це?
А. С.: Це кілька сотень добровольців, які записалися в Полк імені білоруського національного героя Кастуся Калиновського [«Полк Кастуся Каліноўскага». – Ред.]. Вони заявляють, що в Україні – борються за свободу Білорусі. Поки що політично вони не дуже сильні, але все ж таки це дуже обнадійливий сигнал, особливо для наших політв’язнів: знайте, що тепер в опозиції є збройне крило. Для білорусів дії цього полку на фронті набагато цінніші за будь-які заяви і декларації.
SWI: Наскільки західні санкції щодо Білорусі завдали шкоди країні та режиму?
А. С.: На жаль, Західний Світ втратив шанс запровадити чи застосувати дійсно серйозні санкції щодо Лукашенка і його оточення. Робити бізнес із диктаторами, на жаль, дуже прибутково.
SWI: Швейцарія долучилася до санкцій, запроваджених ЄС щодо Росії та Білорусі після початку війни. Що ще вона могла б зробити?
А. С.: Потрібно більше санкцій. Швейцарія виявилася цілком здатною витягувати своїх громадян із лукашенківських в’язниць. Сюжет із Наталією Херше (Natallia Hersche), подвійною білорусько-швейцарською громадянкою – яскравий тому приклад. Але ваша країна все ще визнає Лукашенка легітимним главою держави. Ви призначили в Мінську нового посла і вона вручила свої вірчі грамоти відразу після того, як Лукашенко сам себе обрав президентом. Я дуже радий, що Наталію вдалося звільнити, проте викуп ув’язнених по одному – це не найкращий шлях!
SWI: Тобто Ви маєте на увазі, що Швейцарія заплатила занадто високу політичну ціну, використавши свої неофіційні канали для порятунку лише однієї ув’язненої?
А. С.: З точки зору всіх тих, хто все ще сидить у в’язниці, Швейцарія справді сплатила занадто високу ціну. Вона, безумовно, могла б робити більше. Тут розташована, наприклад, штаб-квартира Міжнародного Червоного Хреста, білоруське відділення якого повністю лояльне до Лукашенка. Ця організація не наполягає, наприклад, на своєму праві відвідувати ув’язнених. Я постійно закликаю її представників робити це. В мене є великий список тих, хто потребує медичної допомоги.
Я не втомлююся повторювати (представникам Червоного Хреста): «Навіть якщо вас не пустять до в’язниці цього разу, продовжуйте тиснути, може щось і зміниться»! Однак все марно! А особисто Міжнародний Комітет Червоного Хреста (МКЧХ) зі штаб-квартирою в Женеві, напевно, просто не хоче компрометувати свої представництва на місцях, які служать не гуманітарним цілям, а місцевим диктатурам.
Редакція SWI зв’язалася з Міжнародним комітетом Червоного Хреста в Женеві з проханням прокоментувати твердження А. Саннікова. В отриманій нами відповіді було зазначено: «МКЧХ тісно співпрацює з усіма своїми місцевими підрозділами з метою забезпечити узгоджене, ефективне і своєчасне гуманітарне реагування на збройні конфлікти або інші ситуації, пов’язані із застосуванням насильства. Однак МКЧХ не здійснює нагляду за діяльністю національних громадських об’єднань Червоного Хреста, включно з Білоруським Червоним Хрестом, оскільки такі організації не є підрозділами МКЧХ».
SWI: У країнах Балтії, у Польщі, Білорусі та Україні існує давня історія сильних рухів націоналістичного характеру. Яку роль вони відіграють сьогодні?
А. С.: У кожній країні все виглядає по-різному. Україна через війну стає дедалі більш і більш національно орієнтованою. Населення цієї країни перестало дивитися російські фільми і читати російські книги, бо інформаційна війна, що ведеться проти них, проводиться саме російською мовою. А Лукашенко послідовно пригнічує білоруську мову, лишаючись єдиним диктатором, який відкидає все національне. Він називає себе радянським інтернаціоналістом і цьому «принципу» він залишився вірним досі.
Білоруською мовою сьогодні все частіше говорять, у тому числі, щоб наголосити на неприйнятті цього режиму, хоча за його використання можна потрапити за ґрати.
Треба знати, що Білорусь «русифікували» набагато активніше, ніж Україну. Сьогодні там є мережа груп, які вивчають білоруську мову, що постійно розширюється. Відбувається процес омолодження білоруських літератури, поезії, музики. В умовах пригнічення це – природний процес. Населення відповідає на репресії зануренням у національні мову, культуру або історію. І це – нормальний інструмент опору.
У Росії режим Путіна позбавив власний народ істинної історії Радянського Союзу, спотворивши погляд на факти світової історії. У цьому плані я цілком міг би поспівчувати росіянам, якби не їхня майже загальна ненависть до інших поглядів і войовнича агресивність.
Відповідно до стандартів JTI
Показати більше: Сертифікат за нормами JTI для порталу SWI swissinfo.ch
Огляд поточних дебатів із нашими журналістами можна знайти тут. Будь ласка, приєднуйтесь до нас!
Якщо ви хочете розпочати дискусію на тему, порушену в цій статті, або хочете повідомити про фактичні помилки, напишіть нам на russian@swissinfo.ch.