Хибні уявлення та міфи про Швейцарію

Постер на честь швейцарської федеральної конституції, що набула чинності 12 вересня 1848 року. Schweizer Geschichtsbuch 2. Cornelsen 2010.

Сьогодні, коли відзначається національне свято Швейцарії, ми хотіли б запропонувати вам матеріал, присвячений стереотипам і кліше, пов’язаним з цією альпійською країною. Величні засніжені піки й зелені долини, смарагдові стрічки рік і блакитні озера, виноградники, які вкривають запаморочливі узбіччя, середньовічні канали «bisses», прокладені вздовж альпійських схилів… Це все – Швейцарія. А ще з Конфедерацією пов’язані численні кумедні стереотипні уявлення. От тільки виникає питання – де щира правда?

Скажіть знайомим, що ви зібралися відвідати Швейцарію, і у відповідь неминуче прозвучать клішовані фрази, найчастіше — про багатство цієї країни («там усі дуже багаті»), про її якість життя («це одне з найбезпечніших місць у світі») або про її мешканців («швейцарці недружні та нудні»).

Але існують й не настільки веселі помилки: у Швейцарії нібито їдять собак та котів і країна, мовляв, розбагатіла на грошах жертв Голокосту, а ще тут є державні ЗМІ.

Навіть той, хто оселився і постійно живе в цій маленькій альпійській країні, нерідко дотримується думки, що «Швейцарія – це чудова країна, тільки шкода, що там є швейцарці», як провокаційно стверджує наша колишня колега Клер О’Діа (Clare O’Dea), яка написала про швейцарський спосіб життя цілу книгу. Ось тут її можна купити і потім посперечатися з багатьма твердженнями, що містяться в ній. Російською мовою є гарна книга під назвою «Вступ до країнознавства Швейцарії», ознайомитися з нею і купити можна тут.

Приєднуйтесь до наших каналів TelegramЗовнішнє посилання та ТвіттерЗовнішнє посилання

Місцеві жителі, туристи, іммігранти та випадкові спостерігачі, всі вони мають однакове право на власний погляд і на свою думку про швейцарців. Ніхто не забороняє їм розповідати, що тут не дозволено спускати воду в туалеті після 10 вечора або тримати тільки одну морську свинку – звучить смішно, але одне з двох тверджень насправді є правдою. Але ось вам ще низка жартів, з яких можна більше дізнатися про ставлення в цій країні до іноземців або до жінок, про швейцарську ідентичність, історію країни, політику і суспільні норми.

У своїй книзі «Оголені швейцарці» (The Naked Swiss) Клер О’Діа мала намір дати «більш справедливе і більш збалансоване уявлення» про свою нову батьківщину, зокрема про одне з найпоширеніших кліше про швейцарців: що вони багаті.

Її висновок полягає в тому, що дійсно, у певному сенсі вони багаті. Середній рівень багатства на одного дорослого є одним із найвищих у світі, і «це багатство вкриває країну, як полірування покриває меблі, завдяки чому дороги і дахи будинків реально блищать на сонці». Але, додає авторка, «середні показники по Швейцарії є відносно високими завдяки присутності невеликої частки казково багатих людей».

Це підтвердилося і після нашої перевірки фактів. З точки зору середнього достатку швейцарці справді є одними з найбагатших у світі, а крім того, в країні також проживає багато мільйонерів. Більшість же швейцарців, згідно з визначенням Федерального управління статистики, потрапляють у категорію «людей із середнім прибутком» або «середнього класу».

Звісно, тут існує й бідність. Причому набагато більшою мірою, ніж цього можна очікувати на перший погляд: бідною вважається приблизно одна з кожних 12 осіб, знову ж таки згідно з даними статистики. Експерти пояснюють, що в цьому частково винні повільне зростання вартості життя та стагнація процесу зростання зарплат.

З іншого боку, як вважає Ігор Петров, редактор SWI та автор «Вступу до країнознавства Швейцарії», запорука успіху Швейцарії не полягає в «чужому награбованому золоті», а базується на ліберальному політичному й економічному устрої країни, на звичці швейцарців, яка вироблена протягом дуже жорсткої та важкої історії, не чекати милості від природи або царя, а брати ініціативу у свої руки.

Ще одне питання, навколо якого ходить багато чуток і спекуляцій – те, як у Швейцарії ставляться до іноземців. Важко його ігнорувати, оскільки чверть населення країни не має швейцарського громадянства.

Іноді то один, то інший кандидат на отримання громадянства опиняється силоміць в центрі невеличкого медійного скандалу – зазвичай у зв’язку з тим, що він під час співбесіди з представниками влади не зміг відповісти на деколи справді дивні й заплутані питання про швейцарські традиції та дрібниці, в яких «сам чорт спіткнеться». Такі історії тільки підтверджують думку, що шлях до швейцарського громадянства надзвичайно складний і тернистий, але як правило – не неможливий! І боятися тут особливо нічого не треба.

Але справжня картина життя завжди складніша. Багато іноземців кажуть, що вони не зацікавлені в отриманні громадянства, оскільки їм і так добре живеться у швейцарському суспільстві, а для збереження людської гідності та для користування всіма його перевагами червоного паспорта з білим хрестом їм не треба.

Все так, але у відсутності громадянства існують і невеличкі мінуси. Наприклад, страхові компанії, оформляючи страховку автомобілів, нараховують водіям з іноземними паспортами більш високі внески. Багато хто скаже, що це дискримінація. Можливо, але у Швейцарії вона цілком законна, на відміну від Євросоюзу.

До болючих тем належить також гендерна рівність. Нерідко читачі запитують, чому така багата країна, як Швейцарія, відстає у сфері рівноправ’я жінок? Невже ж більшість матерів у Швейцарії не працюють, цікавляться читачі. І як таке стало можливим, що жінки отримали право голосу на федеральному рівні лише у 1971 році, а найменший кантон країни, Аппенцелль-Внутрішній (Appenzell Innerrhoden), дав жінкам право голосувати на місцевому та кантональному рівнях лише у 1990 році?

Що можна сказати? Якщо коротко, то питання насправді зводиться до переходу від дораціональних соціальних практик патріархального аграрного суспільства до раціональних практик суспільства постмодерну і соціальної атомізації (прим. соціальна атомізація – процес розпаду зв’язків у суспільстві, соціальне роз’єднання, соціальна ізоляція індивідів один від одного в масштабах цілого суспільства). Ви думаєте, що швейцарські жінки, формально не маючи права голосувати, не «промивали» мозок своїм чоловікам перед важливими виборами і голосуваннями? Ще й як промивали! Але, дійсно, формального права голосувати в них не було.

Зберігається поки що нерівність і на робочому місці. Для багатьох жінок політика оплачуваних декретних відпусток залишається серйозним каменем спотикання на кар’єрному шляху, оскільки в цьому сенсі Швейцарія – серед найбільш скупих розвинених країн. Зусилля щодо запровадження встановленої законом батьківської відпустки стикаються з проблемами з боку консервативно налаштованої частини населення та політиків.

Але в одну з претензій на адресу Швейцарії повірити дуже важко. Вона стосується нібито недружелюбної природи швейцарців. «Тут тяжко знайти друзів», – діляться з нами своїми враженнями багато читачів. «Це прекрасна країна, але їй бракує тепла людського спілкування». Інші констатують ту саму проблему, але пов’язують її з традиціями та звичаями, через які швейцарцям важко подружитися з людьми з інших культур.

Звичайно, сидіти на кухні тут не заведено, хоча буває й таке. І тоді часом свідками швейцарських посиденьок стає весь квартал. Опитування експатів (іноземних фахівців, які тимчасово потрапили до Швейцарії) показують, що у Швейцарії з ввічливістю місцевих жителів усе гаразд, але ось дружелюбності та здатності заводити друзів їм явно не вистачає. Та й мова заважає, особливо в німецькій частині країни.

Ви знаєте різницю між дативом та акузативом і можете цитувати «Фауста» в оригіналі? Упс, а тут у побуті цією мовою не говорять. І ось спробуй тепер завести знайомство! Так, складно! Але, знову ж таки, крапля камінь точить. Не сидіть сидьма, і все у вас вийде, навіть у Швейцарії! 

Маєте питання про Швейцарію? Ми з радістю дамо на нього відповідь!